…погляд з боку
Лише тепер, побачивши сержанта Смага, я почав усе розуміти. Чарлі Смаг, звичайно, хто ж інший, як не Чарлі! Він був там у крамниці, тинявся довкола мене. Це витівка в стилі Чарлі. На його думку, це було б кумедно. – Так, так, так, – почав глузувати сержант Смаг. – Невже це наш давній приятель Тревор Ларкі. …
А знаєте, кого я побачив пізніше? Ага, саме так – Мелінду. Я миттєво її впізнав, хоча й вона була доволі далеко від мене, коли я вертався зі Стрілкою додому. Я пришвидшив кроки, щоб наздогнати її, і весь цей час розмірковував: а що я їй скажу, коли наздожену? І ось я вже задихано наблизився до неї. …
– Що ти сказав?! Ось. Я знав, що це справить на Тіну враження. – Ти такий ідіот! Ну, може і не справило. – Я не вірю, що ти міг зробити таку неймовірну, безглузду дурницю. Явно не справило. – У тебе просто товчена картопля. Товчена картопля? Ніколи такого не чув. – Товчена картопля? – перепитав я. …
Звичайно, мама Тіни все розповіла моєму татові. Вона поскаржилася йому по телефону, а поки тато розмовляв з пані Лютою, прийшов листоноша з пакунком. І знаєте, що там було? Брудна футболка і джинси від Армані Мелінди Бофінґтон-Ор. А ще там був лист. “Шановний пане Ларкі, Якщо Ви не зможете належним чином відчистити цей одяг, мусите купити …
Тато тинявся скрізь з таким виглядом, ніби була проголошена війна, і він щойно виявив у ванні ворожі підводні човни. Його можуть викинути з гольф-клубу геть! Яка ганьба! Яка наруга! Він лютував і обурювався пихатим, зарозумілим Бофінґтоном-Ором. А завдяки Стрілці, звісно, перепадало на горіхи й мені. – Її треба належно видресирувати, – гаркав тато. – Бо …
Тато стояв у коридорі біля сходів, зазирав у дзеркало й поправляв на собі сорочку. – Рухайся, Треворе! – Чи мушу я вбирати ту краватку? – Так! Ми йдемо на вечерю до гольф-клубу, а без краваток туди не пускають. Ненавиджу краватки. Вони такі… такі жалюгідні. Я завжди почуваю себе ідіотом, коли їх натягаю. (Я й так …
Я й далі безцільно блукав вигоном, а Стрілка й далі бавилася в кеглі з людьми, що вигулювали псів. Замрячив дощик, але я нічого не помічав, дивлячись собі під ноги й уявляючи, як Стрілка випасає візочки для продуктів, в яких сидять вівці. – Гей! Дивись, куди йдеш! Я глянув і… БУМ!!! Прямо перед очима – видіння, …
Це не я вигадав. Це Тіна, тільки не треба думати: “Овва, та ж Тревор має дівчину!”, бо я не маю. Тобто не її. Знаєте, як це буває з людьми. Вони починають молоти такі дурниці (як-от мама!), що вам стає ніяково. Якщо мені, скажімо, телефонує Тіна, а мама бере слухавку, то вона якнайдалі виставляє руку зі …
– Варто, мабуть, вивести собаку надвір, – нагадала мені Тіна. – Вона так досі й не гуляла. Я пішов по смик. – Ходімо, Стрілко, пора гулі-гулі. Стрілка зірвалася на лапи, підбігла до мене й сіла на підлогу, чекаючи, щоб я причепив смика до нашийника. Чи здивувалися ми? Ні, це слово зам’яке – ми просто очманіли. …
– Гулі-гулі! – крикнув я, жбурляючи Стрілку на доріжку, що рухалася і стрекотіла. Стрілка спантеличено вискнула, потрапивши на килимок, і миттєво зіскочила з нього задом наперед. Вона зі свистом вилетіла крізь двері, зі швидкістю ракети перетнула кухню і врешті-решт застрягла своїм задом у відчиненій пральній машині, яка, на щастя, не працювала. Стрілка спантеличено втупилася в …