…погляд з боку
– Де бабки? Де бабки, я тебе питаю! – і Сер Делька навис над столом. Він увесь почервонів від швидкої ходи. – Я-я-я… не… не знаю! – промимрив Маслонні. – Якщо зараз хтось не скаже, куди поділися бабки, то його масна італійська лисина забуде, як носити масний італійський капелюх. – Клянуся, клянуся… я не… не …
Маслонні не міг повірити щастю – він залишається замість Мера! Нарешті його заповітна мрія здійснилася. Він покаже цим окрайчанам, що таке справжній мер! А Дерун із Сером… можливо, це і на краще? Мер! Ось він підходить до дзеркала – високий, ставний, кучерявий… Мда, він не зовсім кучерявий. Навіть скоріше він зовсім лисий… Нічого, лисим ще …
«Постривай, Дерун поганий!», – пробурчав Мер Мішель. – І буває ж таке – причепиться якась фраза чи пісня і крутиться в голові, як стара платівка на патефоні!» Мішель здогадувався, як залетів клятий Дерун у його голову. Намагаючись відшукати злодія, Мер заглянув у свою картотеку. Там, у карточці «Великі проблеми», на «почесному» місці розмістилася фотографія Деруна. …
– Цього не може бути. Ти не знаєш нашого Великого Вчителя. Геніального винахідника та майбутнього рятівника Уррарти, – відрізала Таррочка. – Ні, я знаю, знаю. Це і мій вчитель. Його зовуть Ганн Чірка. От! – Хух, я так і думала. Це зовсім інша людина. Нашого Великого Вчителя, теоретика Космозагоніки та Приборкувача Комара Самокуса не можуть …
– Було це давно-давно… майже гектальйон років тому, – таємниче почала Таррочка. – Але вже тоді ми мали власну галактику – Уррарту і Всемогутнього Мога. – А скільки це по-нашому – «гектальйон?» – спитав Карр. – По-вашому я не знаю. А по-нашому, це цілих п’ять бінальйонів. – Ого, – зітхнула Анна і твердо вирішила повторити …
Люди недарма кажуть, що злодія завжди тягне на місце злочину. Дон Маслон цілий день і наступну ніч боровся зі спокусою, щоб не піти до Мерії і цим не виказати себе. Але далі його відсутність була б дуже підозрілою, адже він працював… секретарем Мера. – Ти будеш снідати, чи я знову викладу яєшню на твою лису …
Останні слова Карр так і не розчув. Гілка зрадливо затріщала і хлопчик мусив стрибнути долі. Але зараз він знав напевне: Дерун задумав щось недобре. З ним був товстун Сер Делька. І ще – та коробочка, яку він бачив у Мерії в руках зловмисника, нині опинилася на хуторі. – Лихо. Вони вкрали міську скарбницю… – видихнув …
Карр ухопився за дубову гілку, підтягнувся, щоб заглянути у віконце. У лігві Деруна панував страшенний рейвах. Хлопчик зрозумів – тут б’ються, б’ються запекло, безглуздо, з будь-якого приводу і без нього. Зламані ослони, потрощені пляшки, пилосос з роззявленою пащею. П’яний Мармиза лежить просто долі. А дядько сидить біля столу на покаліченому стриноженому стільці і похитується в …
Фіолетові сутінки огорнули Лазанню. Лапи вічнобрунатних ялиць таємниче погойдувалися і шурхотіли голками. Вранці ти думав, що навряд чи може бути щось гірше за сварку з дядечком, а вже ввечері ти віддав би мільйон, аби лиш повернутися додому в той безтурботний ранок. Таки правду каже дядечко Тісс: справжню цінність речей можна пізнати лише в зіставленні… Вечірній …
– Ич, яка краса! – любив повторювати ковбасник Шпикачка, обрізаючи ласі шматочки м’яса для себе і пускаючи інше у фарш. А ще він любив наставляти свого сина: – Ось так, Делько, робиться справжній бізнес! З часом із крадених шматочків можна було б скласти цілу гору м’яса. Але замордований власними махінаціями Шпикачка не дожив до цього …