…погляд з боку
Раптом двері, в яких танцював привид, відчинилися. Привид миттєво зник, натомість з’явилися Ганюсині батьки. Із сусідніх кімнат повиходили дядько Збишек, тітка Агата й бабуня в довгій нічній сорочці. – Що сталося? Що це був за жахливий шум? – схвильовано запитували всі. Звісно, вони думали, що це діти щось утнули. Але не цього разу. – Це …
Нарешті настав час укладатися спати. Дівчата лежали у великому ліжку, вкриті пуховою ковдрою. Павлусь – поруч із ними на розкладному дивані, з-під білих вишитих простирадл стирчав лише ніс хлопчика. Сріблясте місячне світло просочувалося крізь муслінові[1] штори й трохи розвіювало темряву. У кутку кімнати стояв великий годинник із позолоченим круглим маятником і гирями на ланцюжках. Годинник …
Раптом Ганюся дещо згадала. Вона знала, що Кирило глузував із них, але з цікавості хотіла запитати. – Бабуню, а чи ти знаєш такого собі пана Барила? Від цих слів Павлусь і Доротка поперхнулися чаєм. – Пан Барило? – замислилася бабуня. – Ох, люба, пам’ять уже трохи не така, як раніше… проте… так, здається, я про …
Ганюся тупнула ногою й сказала: – Якщо Кирило гадає, що ми зараз перелякаємося, то він неабияк помиляється! Гайда гратися до річки. І разом із Дороткою та Павлусем вони вирушили на галявину. Там росли квіти й буяла зелена травичка. По берегах річки квітли дерева та бузок, розвіваючи в повітрі солодкі аромати. Навколо було так гарно, що …
На довгі травневі вихідні до бабуні приїхала не лише Ганюся з батьками, але й тітка Агата та дядько Збишек з Павлусем і Дороткою. Кузина[1] Доротка була ровесницею Ганюсі, а кузен Павлусь був трохи молодшим за дівчат. Разом вони вигадували чимало веселих забав і залюбки навідувалися до бабуні. Ганюся, Доротка та Павлусь сиділи на подвір’ї. Світило …
Якщо ти лишень починаєш читати цю книжку, то май на увазі, що це жахлива історія, від якої аж мороз іде поза шкірою! І хоча в це складно повірити, але все, про що я писала, відбулося насправді. А почалося це так… Кілька вихідних травневих днів Ганя, яку друзі й подруги називали Ганюсею, провела у своєї прабабці …
– Тут написано, як відчаклувати[1] таке закляття? – запитав стурбовано Ігнась. Пан Генрик перегорнув сторінку і схилився над книгою. – «І тут єдиний порятунок – поцілунок», – прочитав він. – Я ЗНАЛА! – вигукнула Гелена. – Мама повинна поцілувати тата! – Мерщій біжімо до мами! – наказав Ігнась, і діти злетіли крутими сходами просто у …
Мама припаркувалася перед замком. – Є покриття! – радісно вигукнула вона. І набрала татів номер. «Абонент тимчасово недоступний. Будь ласка, спробуйте пізніше», – відповів телефон. – О ні… – зітхнула мама. – Схоже, у тата немає сигналу. – Я знаю, що нам робити! – вигукнула Гелена. – Ми знайдемо нашого гіда. Йому відомо напевно, як …
Увечері всі повернулися до маленького будиночка. Гелена довго не могла заснути. Вона крутилася й переверталася з боку на бік. У вухах відлунював крик мами: «ГЕ-ЕЙ ГО-О-О-О!» «Скри-и-ип» – гучно стогнав старий диван. «Хр-р-р…» – хропів тато. «Це все через ту криницю! – думала Гелена. – Я не можу заснути, коли наслухаюся таких історій». Нарешті настала …
– А в цьому замку страшно? – запитала Геля. – Зараз, напевно, ні, – заспокоїла мама. Ігнась розчаровано зітхнув. – Колись було страшно, – додав тато, щоб трохи втішити сина. На жаль, виявилося, що в замку не тільки привидів не було. Не було геть нічого цікавого. Усе мало точнісінько такий вигляд, як і в інших …