…погляд з боку
Усе провіщало чудовий спекотний день. Ще тільки світало, а дітям уже не спалося. Це тому, що їхні ліжка страшенно скрипіли. Із кожним рухом вони видавали звуки, від яких аж дзвеніло у вухах. «Скри-и-ип», – стогнав диван Ігнася. «Пи-и-иск», – відповідала канапа Гелі. На щастя, знайомий скрегіт старих пружин означав для дітей лиш одне: КАНІКУЛИ! На …
У льосі було прохолодно. У світлі, що падало крізь відчинені двері, ми помітили стелажі. На них стояли слоїки з різними закрутками. – Тут трохи моторошно, – прошепотіла сестра за моєю спиною. До льоху забіг Вовк. Він обнюхував слоїки та виляв хвостом. – Дивися, нема чого боятися, Вовк із нами, – сказав я. Ми зайшли до …
Прокинувся я о шостій. Одразу визирнув у вікно. Сонце! Ура! Тося, щойно розплющила очі, запитала: – Ідемо шукати скарб? Тітка Мальвіна вже метушилася на кухні. – Тітонько, ми можемо трохи погратися в саду? – запитав я. – Звісно, проте, може, спочатку поснідаєте? – Я не голодна, – відказала Тося. – Пізніше, тітонько, – відповів я. …
Двері виявилися відчиненими. Ми увійшли всередину. Перед нами стояли косарка та плетений кошик, повний картоплі. На стіні за ними висіли на гаках інструменти: секатори, граблі, мотики й лопати. – Ну де ж нам шукати цей скарб? – нетерпляче спитала Тося. – Шукайте! Це «дещо» давно вже чекає на стелажі в старому сараї, – перечитав я. …
Мансарда була дуже маленькою. Тут стояло два ліжка, два стільці, стіл і шафа. – Що будемо робити? – запитала Тося. – Нічого, – буркнув я. – Просто розпакуй свої речі. Я вирішив покласти атлас, ліхтарик і щоденник мандрівника до шафи. Адже на Медвяному пагорбі вони мені не знадобляться. Аж раптом помітив, що на нижній полиці …
Ми виїхали рано-вранці й за три години побачили здалеку дерев’яний будинок тітки Мальвіни. Він стояв на пагорбі. Пагорб не мав назви, і я називав його Медвяним. Чому? Бо моя тітка тримає вулики та робить найкращий мед у світі. Автівка підіймалася крутою дорогою. Востаннє ми були тут понад рік тому, але відтоді нічого не змінилося. Ми …
Ви маєте улюблений день у році? Я маю їх декілька: мій день народження, Різдво, Жирний четвер[1] і День сміху першого квітня. А відтоді, як я пішов до школи, тобто два роки тому, до них додався ще один. І саме він настав сьогодні: ПЕРШИЙ ДЕНЬ КАНІКУЛ! Я прокинувся в такому доброму гуморі, що почав стрибати на …
Хоча Горішок і не отримав медалі, але вже не йшлося, щоб віддати його до притулку. Наступного дня пані Гелена завітала до нас і запевнила, що собака може залишитися з нами назавжди. – Я помилялася, – визнала вона, поклавши перед Горішком величезну кістку. – Ти не завдаєш жодного клопоту. Твій гавкіт виявився мені навіть на благо[1]. …
Я розуміла, що це останній вечір Горішка в нашому домі. Мабуть, він теж це відчував, бо ліг на свій килимок і сумно дивився на нас. Він нікому не заважав, не приносив іграшок, не їв смаколиків, які дала йому мама. Я сіла біля цуцика й почала телефонувати друзям у пошуках нового дому для мого приятеля. Не …
Гадаю, усе б добре склалося, якби не Борис… Якось удень Горішок сидів на підвіконні й ми разом визирали у вікно в очікуванні мами. Спочатку собака помітив її в кінці вулиці, заскавулів і почав махати хвостом. За мить його увагу привернуло ще щось: пані Гелена вийшла в сад, щоб укрити троянди до зими. Але Горішка зацікавила …