…погляд з боку
Лікар підвів погляд і побачив нас на порозі кімнати. – О, Стаббінсе, – мовив він, – ти хотів зі мною поговорити? Заходь, сідай на стілець. – Лікарю, – видавив я з себе, – я хочу стати натуралістом, як ви, коли виросту. – Та що ти кажеш! Ти диви! – пробурмотів Лікар. – Добре! Дуже приємно! …
Що ж, після цього було зовсім небагато днів, коли б я не приходив побачити своїх нових друзів, у цьому можете бути певні. Насправді я бував у цьому будинкові практично кожен день із ранку до вечора. Так що одного дня моя мама запитала мене жартома, чому це я ще не перетягнув туди своє ліжко і не …
Я не міг би й подумати, що в саду могло залишитися ще щось, чого б ми ще не оглянули. Але Лікар узяв мене за лікоть і повів униз по маленькій вузенькій стежці. Після численних поворотів, і згинів, і закрутів ми опинилися перед маленькими дверима у високому кам’яному мурі. Лікар поштовхом відчинив їх. Усередині був іще …
Коли сніданок було закінчено, Лікар вивів мене з будинку, щоб показати сад. Ну що ж, якщо будинок був цікавим, то сад – цікавішим у сто разів. З усіх садів, які я тільки бачив, цей був найпрекраснішим і найзахопливішим. Спочатку ти не усвідомлюєш, наскільки він великий. Здається, ти ніколи так і не дістанешся до його краю. …
Саме в цю мить до приміщення увійшла Полінезія і щось повідомила Лікареві пташиною мовою. Звісно, я не зрозумів, про що йдеться. А Лікар негайно відклав свого ножа й виделку й вийшов із кімнати. – Я тобі скажу, це просто страшенна ганьба, – не втрималася папуга, щойно Лікар зачинив за собою двері. – Не встиг він …
Наступного ранку я прокинувся надзвичайно рано, хоча напередодні й ліг спати дуже пізно. Перші горобці тільки починали спросоння своє цвірінькання на даху за вікном мого горища, як я вискочив з ліжка і швиденько натягнув свій одяг. Я не міг дочекатися, коли вже знову прибіжу до маленького будинку з великим садом й побачу Лікаря та його …
Усередині ми знайшли мого батька, який саме вправлявся на флейті біля вогнища. Він завжди так робив, закінчивши свою роботу. Лікар відразу ж почав говорити з ним про флейти, пікколо й фаготи, а потім мій батько запропонував: – Можливо, ви самі щось виконаєте нам на флейті, сер. Прошу заграти якусь мелодію! – Гаразд, – сказав Лікар. …
– Я думаю, ваш дім це найбільш цікавим дім, в якому я коли-небудь бував, – признався я, коли ми рушили в напрямку до міста. – А можна я прийду до вас завтра ще раз? – Звичайно, – посміхнувся Лікар. – Приходь у будь-який день, коли забажаєш. Завтра я покажу тобі сад і мій приватний зоопарк. …
Коли нарешті я зміг оглядітися навколо, то виявилося, що передпокій справді був повний тварин. Мені видалося, що майже кожен вид живих створінь, що мешкали в окрузі, був тут присутній: голуб, білий щур, пугач, борсук, галка… Тут була навіть маленька свинка, яка щойно зайшла в дім із дощового саду і ретельно витирала ноги об килимок, а …
Гадаю, що після всього того, що я наслухався про нього, я очікував когось високого, і дужого, і прекрасного. Важко було повірити, що цей смішний маленький чоловічок із добрим усміхненим обличчям міг би справді бути Лікарем. Але ось він тут є, він пробіг по сходах і відчиняє ті самі ворота, на які я дивився так багато …